ІСТОРІЯ  СПЕЦНАЗУ

     На момент розпаду СРСР підрозділи спецназу існували у вигляді
окремих бригад (ОБрСпН) у підпорядкуванні розвідки військових округів,
окремих загонів, або "отрядов" (ООСпН) для виконання бойових завдань, підпорядкованих бригадам спецназу,
окремих рот (ОРСпН) у підпорядкуванні розвідки армій,
морського спецназу (МРП СпН), підпорядкованого розвідці флотів та
навчальних центрів спецназу (Навчальні центри).


     У серпні 1930, під час маневрів, у районі Воронежа був скинутий невеликий загін парашутистів з наказом діяти "у тилу супротивника". Офіційно саме ця дата і являється днем народження радянських повітряно-десантних військ. Але, крім того, це ще й дата народження Спецназу. Згодом повітряно-десантні загони й загони спеціального призначення розвивалися паралельно. В одні моменти своєї історії Спецназ переходив від контролю з боку військової розвідки в руки повітряно-десантних сил, в інші повітряно-десантні війська здійснювали адміністративний контроль, тоді як військова розвідка здійснювала оперативне керівництво. Але, зрештою, стало зрозуміло, що більш доцільно підпорядкувати Спецназ цілком військовій розвідці.
     Починаючи з 1933 року в СРСР почали розгортатися авіаційні бригади особливого призначення (праобраз ВДВ), котрі складалися з авіаційних ескадрилій, парашутних та механізованих батальйонів, артилерійських дивізіонів та підрозділів спеціальних військ (окремих развідувальних загонів). Саме ці загони і були першими штатними підрозділами спецназу. Скільки їх було, зі скількох чоловік вони складалися - невідомо.
     З початком Другої Вітчизняної війни процес реорганізації збройних сил для дій на своїй території торкнувся всіх видів військ, включаючи спеціальні сили. На початку 1942 року в Червоній Армії було організовано тринадцять батальйонів Спецназу для дій у тилу супротивника. (У радянській армії звання "гвардійський" можна було одержати тільки в бою, єдине виключення становили з'єднання, які одержували це звання при формуванні. До них відносилися й підрозділи Спецназу), крім того, одна гвардійська інженерна бригада Спецназу, що складалася з п'яти батальйонів. Число батальйонів прямо відповідало кількості воюючих фронтів. Кожен фронт одержав під своє командування один такий батальйон. Гвардійська бригада Спецназу залишалася в розпорядженні Верховного Головнокомандуючого, для використання тільки за особистим наказом Сталіна в найбільш відповідальних місцях.
     Для того щоб не показати дійсне ім'я Спецназу, окремі гвардійські батальйони й бригада одержали кодову назву "гвардійські мінери". Лише обмежене коло людей знало, що ця назва означає. В Управлінні розвідки кожного фронту був створений спеціальний розвідувальний відділ, щоб направляти роботу "гвардійських мінерів". Кожен відділ мав у своєму розпорядженні батальйон Спецназу. Пізніше спеціальні розвідувальні відділи почали вербувати агентури Спецназу на територіях, окупованих супротивником. Ці агенти призначалися для надання підтримки "мінерам", коли ті з'являлися у ворожому тилу. Пізніше кожен відділ спеціальної розвідки був забезпечений розвідувальний частиною Спецназу для вербування агентів. Гвардійську бригаду Спецназу очолював один з видатних радянських практиків по боротьбі в тилу супротивника полковник (пізніше генерал-лейтенант) Моше Іоффе.
     Кількість Спецназу дуже швидко росла. По некласифікованим радянським відомостям ми можемо говорити про 16 - 33 інженерних батальйони Спецназу. Крім частин, що діяли за лінією фронту, були сформовані для різних цілей інші загони Спецназу: наприклад, радіо батальйони для порушення ворожого радіозв'язку, поширення дезінформації й відстеження штабів і центрів зв'язку супротивника, щоб полегшити роботу спецназівским терористичним групам. Відомо, що з 1942 року існували 130-й, 131-й, 132-й й 226-й окремі батальйони Спецназу. Операції, проведені "мінерами", відрізнялися сміливістю й ефективністю. Звичайно, вони просочувалися в тил супротивника маленькими групами. Іноді вони діяли незалежно, в інших випадках вони поєднували свої дії з партизанами. Ці спільні операції завжди були вигідні як партизанам, так і Спецназу. Мінери вчили партизанів найбільш важким аспектам мінування, більше складної технології й більше сучасній тактиці. Коли вони перебували разом з партизанами, вони мали дійсні притулки, охорону при виконанні своїх операцій, медичну й іншу допомогу у випадку потреби. Партизани добре знали свій район і могли бути використані як помічників і провідники. Це була чудова комбінація: місцеві партизани, що знають кожне дерево в лісі, і першокласне встаткування для вибухів, демонстроване дійсними фахівцями. "Гвардійські мінери" зазвичай виходили на сцену на короткий час, робили свою роботу швидко й добре, а потім поверталися туди, звідки з'явилися. Головним шляхом транспортування їх за лінію фронту було висадження на парашутах. Повернення виконувалося літаком, що використовував секретні партизанські аеродроми, або вони могли своїми ногами перетнути лінію фронту.
     Після того як Червона Армія просунулася на територію сусідніх держав, Спецназ перетерпів радикальну реорганізацію. Були збережені у всій повноті окремі розвідувальні загони, розвідувальні пункти, які вербували агентів для терористичних акцій й окремі радіо батальйони для проведення дезінформації. У радянській військовій літературі є маса посилань на операції спеціальних розвідувальних підрозділів на кінцевих стадіях війни. Приміром, під час Вісло - Одерської операції спеціальні групи з Управління розвідки штабів 1-го Українського фронту розвідали масштабну мережу аеродромів і точне положення ворожих повітряних баз, виявили штаби 4-й Танкової армії й 17-й Армії, 48-го Танкового корпусу й 42-го Армійського корпусу, а також багато інший дуже важливої й необхідної інформації. Підрозділи "гвардійських мінерів" Спецназу були реформовані, хоча й у регулярні гвардійські саперні підрозділи, і використовувалися в цьому вигляді до самого кінця війни. Тільки порівняно невелике число "гвардійських мінерів" було збережено й використано в тилу ворога в Чехословаччині, Болгарії і Югославії.
     Після закінчення Другої Світової війни Спецназ практично припинив своє існування на кілька років. Його реорганізація, в остаточному підсумку, була зроблена під керівництвом декількох генералів, що були фанатиками ідеї Спецназу.
     В "Олімпійському Селі" біля Кіровограда був головний тренувальний центр Спецназу.

     Аналіз дій спецназу ГРУ в Афганістані підтвердив правильність його бойового застосування. Загони СпН в період 1984 - 1989 років, складаючи лише 5 % чисельності 40 ОА, давали більше 60 % результатів бойових дій. В загальному підсумку - 703 втрачених бійці проти 17 000 знищених моджахедів, 990 караванів, 332 склади, 825 полонених. 8908 бійців нагороджено орденами і медалями, з них 9 Героїв СРСР.

     За правилами в спецназу немає власного знаку або емблеми. Але неофіційним знаком спецназу є вовк, або, точніше, зграя вовків. Вовк - це сильний, гордий хижак, що відрізняється просто разючою силою й витривалістю. Вовк здатний з великою швидкістю годинами бігти глибоким снігом, а потім, почувши здобич, зробити неймовірний ривок у швидкості. Іноді він буде переслідувати свою здобич кілька днів, доводячи її до знемоги. Користуючись своєю величезною витривалістю, вовки спочатку виснажують, а потім атакують тварин, знаменитих своєю неймовірною силою, наприклад, таких як лось. Люди правильно говорять, що "вовка ноги годують". Вовки вбивають величезного лося не стільки силою своїх зубів, скільки силою своїх ніг. Вовк також має могутній інтелект. Він гордий і незалежний. Ви можете приручити й одомашнити білку, лиса або навіть величезного лося з налитими кров'ю очима. Багато тварин можна видресирувати для виступів. Учений ведмідь може робити дійсно дивні речі. Але ви не зможете приручити вовка або видресирувати його для виступів. Вовк живе в зграї, тісно зв'язаної й добре організованої бойової одиниці хижаків, що вселяють жах. Тактика вовчої зграї групова, гнучка й смілива. Вовча тактика - це величезна кількість різних трюків і комбінацій, суміш підступності й сили, облудних маневрів і раптових атак. Ніяка інша тварина у світі не може служити кращим символом спецназу.
     Віктор Суворов "Спецназ (конфиденциальное повествование о советских специальных силах)".





Всі права на матеріали, використані на сайті, належать їх авторам.
При копіюванні посилання на desantura.org обов’язкове.
© Братство десантників, 2007 рік